Домашній телефон  генерального директора обласного виробничого підприємства «Київоблводоканал» розривався цілий день. Сам Іван Петрович Соломаха, як і всі інші садив картоплю  в іншій області у матусі.  Повернувшись додому,   він о 22-00 вже мчав  до Києва  на зустріч із  заступником міністра  Житлово-комунального господарства.

 О шостій ранку 27 квітня при в» їзді до Іванкова відчули щось не зрозуміле: першило в горлі, сухість в роті. Дальші вже їх зустрічали столи з мінеральною водою, пепсі-колою і все безкоштовно. Пили воду, але напитися не могли. А попереду  потрібно було терміново обстежити стан трубопроводів та свердловин в Чорнобилі, Іванкові, Поліському.

Ситуація була одна і самих неприємних. Споруди водопостачання. Так як і каналізаційні не працювали. Водопостачання і очистка стоків повністю лежала на  плечах колективу «Київоблводоканалу», яким на той час керував заслужений комунальник орденоносець,

професіонал в своїй справі,людина з високою відповідальністю і великим виробничим досвідом Соломаха І.П. Необхідно було терміново відновлювати роботу свердловин. Кращі спеціалісти були в Бориспільському водоканалі,тому що це місто забезпечувалося водою в основному зі свердловин.  Перед цим колективом була поставлена задача, з якою вони справилися з честю.  Харківський інститут житлово-комунального господарства в стислі строки розробив проект по  очистці стоків. Реконструкцією і відбудовою  очисних споруд займався головний інженер цього підприємства Засадюк І.А.

І разом з  з технологом Козофатом О.С. при підтримці управління «Пусконаладка»,

було завершено запуск очисних споруд.

            Ці люди згадують  страшні моменти, коли проїздили цими населеними пунктами.

Порожні відкриті будинки,  з розбитими вікнами, на стінах картини, ікони. Біля дворів собаки гавкають, нявчать коти. Дерева втратили свій колір,справді ліс рижий.

            10 травня в Чорнобильську зону відправилися працівники Білоцерківського ШРБУ на чолі з керівником Колотницьким Ю.А. разом зі своєю спецтехнікою, які були конче потрібні для асфальтування доріг і  і спорудження могильників для  свійських тварин і диких звірів. Це було страшне видовище, згадує Юрій Анастасійович.  Коли привозять сотнями корів, свиней, кіз і все інше звалюють у ці рови  і їх приходилося загортати.

Вулиці, де уцілів асфальт, вночі були покриті  смертоносними світлячками, це крихти графіту, які розліталися під час вибуху реактора і їх необхідно було покривати новим асфальтом.

Ще одним із завдань було перекривати дороги, тобто нагортати високі насипи. І саме тут

прийшлось пережити ще один страшний момент бригаді, яка зайшлася цією роботою.

У вертольота, який набирав пісок і відвозив  на дах реактора , відірвалася частина пропелера, вертоліт втратив рівновагу не зміг вдало приземлитися , ударився в насип кілька разів перевернувся. Один з пілотів випав і рука в нього висіла, але не звертаючи на це, він кинувся витягувати свого напарника, у якого було поламана нога.

І як же вони обнімалися, цілувалися  сміялися  і плакали від щастя. З боку було дивитися на це моторошно.  А  як же було цим молодим хлопцям це все відчувати? Ніхто не знає, чи вижили вони.

         Група водіїв з сміттєвозами , поливо мийними машинами комунального підприємства КАТП-1028 була направлена в числі перших разом з керівником Диким Анатолієм Павловичем.  В обов’язок цих людей входило організація звалища , дезактивація місцевостей, миття транспорту  і доріг. Сумна картина особливо на звалищі: тисячі автомобілів , домашніх речей,меблі,книги навіть купи грошей, яких ніхто не брав, тому що все було з такою високою радіацією, що дозиметри зашкалювали.

            Такі керівник, як Сніжко Павло Михайлович -Білоцерківська ШЕД, начальник управління ЖКГ  Штика Валентин Григорович, Дикий Анатолій Павлович -начальник  КАТП-1028, Колотницький Юрій Анастасійович - ШРБУ,в обов»язок яких повністю  входило  життєзабезпечення цієї зони,  це- вода, світло, благоустрій цілодобово, працювали вахтовим методом.

            Велике навантаження було і на працівників побуту. Необхідно було підтримувати комфорт ліквідаторів. Прання білизни і одягу, працівники фабрики «Хімчистка і фарбування одягу»  Коновал Ольга Петрівна, Юрчишина Надія Олександрівна,  ремонт побутової техніки директор заводу «Ремпобуттехніки» Білоконь Віталій Олександрович

зі своїми майстрами. Перукарські послуги. Об»єм роботи був надто великий. Потрібно було надати послуги  і мешканцям Чорнобиля, Іванкова, Поліського і тим людям ,які працювали на ліквідації цих наслідків.

            Трохи пізніше, десь червень-липень на допомогу були прислані працівники РБУ-2, якими на той час керував  Є. Вайнер. Ремонтували дахи, виконували внутрішні ремонти.  

            Вистачало роботи і для галузевої профспілки тут на місці. І вдень , і вночі прибували вагони евакуйованих  матерів з дітками. Їх необхідно було зустріти перенаправити в готелі. А більшість в профілакторій «Діброва» . Люди виїздили з дому все залишивши.

Що могли взяти з собою? Документи і якісь гроші. Одяг і необхідні речі місцеві жителі

зносили хто що міг. Не дарма  маємо таке прислів’я  «Чужої біди не буває».

 А це була всенародна біда.

            Згаданим мною землякам-ліквідаторам наслідків страшної Чорнобильської катастрофи, сьогодні поважним людям, у той час було від 30 до 40 років. Сповнені відваги, ентузіазму  і патріотизму, вони, як і багато не названих тут білоцерківців, залишали свої сім’ї і їхали за для порятунку  нас з вами і всього людства.        То ж маємо

ми сьогодні низько вклонитися цим живим героям, дякувати їм за їх неоціненний подвиг і мусимо  пам’ятати тих, хто пішов за вічну межу, можливо раніше, аніж було відведено долею,- через важкі хвороби, спричинені вселенською чорнобильською бідою.

Ветеран профспілкового руху

А.О.Мар»янська