Відповідно до абз.1 п.2 ст.22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»  працівник має право на допомогу з тимчасової непрацездатності, починаючи з шостого дня непрацездатності незалежно від звільнення в період непрацездатності.

 Документом вищої юридичної сили, що регулює питання матеріального забезпечення застрахованих осіб у випадку їх тимчасової непрацездатності є Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», яким встановлено, що допомогу з тимчасової працездатності виплачують незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Отже, відповідно до норм Закону роботодавець гарантує отримання допомоги за перші п’ять днів хвороби, а Фонд – за всі наступні.

Звертаємо увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця» № 440 є підзаконним актом, яким роз’яснюється механізм для роботодавця, а не встановлюються нові норми чи скасовуються чинні.

Зокрема п.4 цього Порядку містить відсильну норму до ст. 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», якою передбачено підстави для відмови в оплаті днів тимчасової непрацездатності:

• у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею кримінального правопорушення;

• у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров’ю з метою ухилення від роботи чи інших обов'язків або симуляції хвороби;

• за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи;

• за час примусового лікування, призначеного за постановою суду;

• у разі тимчасової непрацездатності у зв’язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або дій, пов’язаних з таким сп’янінням;

• за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням.

Норми відповідної статті не містять такої підстави для відмови в оплаті лікарняного, як «звільнення під час тимчасової непрацездатності».

Отже, необхідно дотримуватися норм Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», якими гарантовано виплату допомогу з тимчасової непрацездатності працівнику незалежно від звільнення.