Хто сказав, що інваліди зору - це сліпі люди? У них високий рівень інших здібностей: підвищене відчуття дотику, слуху, реакції, орієнтування, вони бачать душею, відчувають серцем. Саме це ми побачили під час проведення реабілітаційного тифлоконкурсу на підприємстві УВП УТОС, в якому приймала участь і команда від міської організації галузевої профспілки.

Конкурс проводився з метою поліпшення реабілітаційної роботи серед інвалідів зору, підвищення інтелектуального рівня інвалідів, поліпшення навиків ведення домашнього господарства, створення умов для спілкування серед інвалідів.

Конкурс розпочався з розумової розминки, під час якої визначилися назви команд: «Колеги», «ТПО», «Вікторія», «ВПК», «Бджілка», «Журавлик»_ команди від кожної дільниці. Потім необхідно було точно визначити вагу предмета. Три команди із шести показали однакові результати приближені до точної ваги.

Як же прекрасно орієнтуються наші незрячі в музиці. Могли впізнати виконавців пісень, які були запропоновані. Був незвичний вид конкурсу «Кемп-рінг»- показати рівень навиків користування комп’ютером шляхом набору певного тексту за 2 хвилини з пов'язкою на очах. Майже всі представники команд справилися із поставленою задачею, крім нашої.

Скільки потрібно мати сили волі і бажання, щоб оволодіти тією клавіатурою для набору тексту людині зовсім без залишку зору. (на підприємстві є комп'ютерний клас, де бажаючі незрячі навчаються роботи на комп’ютері, а навчає їх людина також незряча Данилюк С.М.)

А як вправно учасники конкурсу змогли розібрати монети по їх номіналу по коробочках без помилок.

Між конкурсними видами команди показали свої таланти в піснях і віршах. Валерій Руденький під бурні оплески подарував учасникам конкурсу пісню «Годы мои». Олена Друганова прочитала свій вірш «На злобу дня», в якому чітко описала, як не легко живеться незрячій людині через недолуге ставлення окремих служб до їх прохань. Лауреати зонального конкурсу Портной Віталій та Оксана Трегуб прочитали уривок з твору Ліни Костенко, який присутні слухали затаївши подих.

Ми, люди без фізичних вад, часто впадаємо у відчай від незначних негараздів. А ці люди живуть,працюють, кохають, захоплюються літературою, мистецтвом, цікавляться політикою і не скаржаться на долю, на життя. І слава Богу, що є таке підприємство УТОС, яке об'єднає їх в одну дружну велику сім'ю. І сьогодні батько цієї родини заслужений працівник промисловості - Савчук Анатолій Анатолійович.

 Мар'янська А.О.