Київська обласна рада професійних спілок » Новини » 100 років Київській обласній раді профспілок
100 років Київській обласній раді профспілок


    Сьогодні активно відмічається сторіччя Української революції 1917-1920 р. У вирі подій того часу було створено і почато діяти профспілкове об’єднання, яке в даний час носить назву Київська обласна рада профспілок.

    Кордони Київщини не раз змінювались і перекроювались. Ще за часів Російської імперії Київська губернія була поділена на 12 повітів: Київський, Бердичівський, Васильківський, Звенигородський, Канівський, Липовецький, Радомишльський, Сквирський, Таращанський, Уманський, Чигиринський, Черкаський.

    У 1923 році замість повітів були утворені округи: Київський та Білоцерківський, до складу яких входило 44 райони. У 1925 році було ліквідовано губернії, а у 1930 – округи.

    Київську область було утворено у 1932 році. До її складу входили Київ, Житомир і 98 районів. У 1937 році з’явилася Житомирська і Полтавська області і до їх складу відійшли 32 райони Київщини. У 1939 році ще 5 районів передано новоствореним Кіровоградській і 5 районів Вінницькій областям, а у 1954 році 19 районів Черкаській області.

    В 1975 році Київ вийшов із складу Київської області.

    Сьогодні до Київської області входить 25 районів і 11 міст обласного підпорядкування.

    Плинув час, змінювалась територія, змінювались суспільні відносини.

    Профспілки Київщини, виникли у важкій боротьбі робітничого класу за свої права. Уже в ході страйків 70-80 років Х1Х століття створювалися каси страйкарів і страйкові комітети, які виконували функції майбутніх профспілок.

    Однією з важливих рис економічного розвитку Київщини як і всієї України в той час стало формування важкої індустрії і добувної промисловості. Швидко зростала питома вага підприємств борошномельної, цукрової, текстильної галузей. До речі у 1887 році у Києві було створено монополістичне об’єднання - синдикат цукрозаводчиків, на території Київщини діяло понад 10 цукрозаводів.

    Концентрація виробництва супроводжувалась концентрацією робочої сили. Відсутність законодавчої бази, якою б регулювалися взаємини між працею і капіталом, давала можливість безгранично експлуатувати найманих працівників. Наприклад, в гуральнях, на лісопильних та хімічних заводах, прядильних, ткацьких і бавовнопрядильних фабриках підпорядкованих інспекції Київського фабричного округу, робочий день тривав 12-15 і більше годин. Цукровики змушені були працювати без вихідних протягом усього сезону 4-5 місяців.

    В наслідок перевірки цукрових заводів Таращанського повіту на Київщині відзначаються відсутність елементарних умов праці, антисанітарія, цілий ряд інших недоліків.

    Свавілля роботодавців не знало меж. Закон від 3 червня 1886 року надавав право промисловцям, при вкрай низькій зарплаті, штрафувати робітників до третини заробітку.

    У матеріалах, складених за результатами перевірки підприємств Київського фабричного округу констатується повсякденне незаконне використання праці дітей і неповнолітніх. Їх робочий день складав по 18-20 годин.

    На оглянутих заводах з виробництва скла в Київській губернії зафіксовано 79 неповнолітніх, що отримували зарплату 3 крб.75 коп. на місяць (зарплата дорослого 7 крб.) і 70 таких що взагалі не отримували готівку на руки.

    В кінці 80 років Х1Х століття значного розголосу набула ситуація, що сталася довкола сплаву лісу Дніпром. Справа приносила значні бариші, а на долю сплавників випадали крихти.

    Більш організовано і цілеспрямовано діяли залізничники Київщини.

    Світова економічна криза, що розпочалася у 1899 році не обійшла і Київщину. Середньомісячна зарплата робітника тут з 1900 до 1902 року зменшилась з 116 до 102 карбованців. Процвітав травматизм, в деяких галузях він склав 40% занятих на виробництві.

    Все більш полярною формою протесту стають демонстрації, сходки, страйки. Пік страйкового руху припадає на 1903 рік. У липні 1903 року страйкували робітники Білоцерківської фабрики земельних машин і знаряддя, чавуноливарного і механічного заводів Менделя (нині «Білоцерківсільмаш»).

    У 1906 році царський уряд прийняв «Тимчасові правила про професійні товариства», які мали антипрофспілковий характер. Восени цього ж року було закрито десятки профспілок, і, все ж в Київській губернії було створено і діяло 17 легальних профспілок.

    У 1914 році в 13 містах і селищах Київщини нараховувалось вже 34 легальних і 18 нелегальних профспілок.

    На момент падіння самодержавства у Києві збереглося близько десяти спілок, а у квітні 1917 року їх було вже 25 і об’єднували більше 65 тис. членів профспілок. Все чіткіше життя вимагало координації дій профспілкових організацій.

    Для подальшого зміцнення профспілок необхідно було створити їх об’єднання. Це мало здійснюватись по двох напрямках: вертикальному – галузевому і горизонтальному – територіальному.

    Напередодні жовтневої революції в Києві нелегально діяло Центральне бюро профспілок.

    В квітня 1917 року воно легалізувало свою роботу. В подальшому Центральне бюро було перейменовано в Київську раду профспілок і в 1920 в Київську губернську раду профспілок. До речі в 1921 році облпрофраду було нагороджено орденом Трудового Червоного прапора за надання допомоги голодуючим Миколаївської області.

    В 1925 році після ліквідації губерній замість губпрофради була утворена окружна рада профспілок, яка проіснувала до 1930 року.

    Після запровадження обласного адміністративно-територіального поділу в 1932 році профспілки очолила Київська обласна рада профспілок і діяла вона до 1937 року.

    В 1948 році Київська обласна рада відновила свою роботу.

    Профспілки Київщини пережили різні періоди в своїй історії: роки підйому і занепаду, різні політичні режими і різні умови існування. Залишилось незмінним лише їх кредо захищати права людей на працю і гідне життя.

    Історичний шлях, пройдений профспілками області корисний і нині у вирішенні гострих проблем, у першу чергу щодо забезпечення людей роботою, гідною зарплатою, контролю за створенням належних умов та охороною праці, організацією відпочинку й оздоровлення трудящих та членів їх сімей. Ці питання були і залишаються визначальними у діяльності профспілок області.


 (голосов: 0)